Коли ви нарешті припините брехати людям? (9-то травневі провокації у Львові - частина 2)

У всьому світі, чим далі від війни, тим менше у відзначенні пам’ятних дат помпезності, натомість тим більше в них скорботи. І лише ви, слідом за Росією, пропагуєте мілітаристський, а не людський підхід, перетворюючи війну, на якій ви не були, в інструмент політики, намагаючись не загоїти її рани, а навпаки – роз’ятрити, перенести цю війну в наші дні. Ви перетворили трагедію на фарс, перейнявши блюзнірську традицію нинішньої російської влади веселитися й напиватися на 9 травня. Лише при вашій владі з’явилася в Україні завезена з Росії мода на цинічні вечірки у нічних клубах під назвами «Ночь Победы», «Я помню, я горжусь», «Гламурный партизан», де під звуки дискотеки разом з дівицями у військовій формі на голому тілі весело відтягуються зовсім не учасники і навіть не діти війни. Яку ще наругу над фронтовиками вигадаєте ви слідом за московськими хазяями під демагогічні запевнення з трибун про необхідність історичної пам’яті? Стриптиз-шоу для ветеранів під назвою «Спасибо деду за победу» (цей слоган ви теж завезли з Росії, не зумівши вигадати нічого свого), як це було в Москві, Петербурзі та інших містах Росії? У всякому разі виступ у Харкові Потапа з курячою тушкою на сорочці в дуеті з Настею Каменських в купальнику на концерті, присвяченому Дню Перемоги, показує, що ви твердо рухаєтесь в цьому напрямку. «Вася, что ты гонишь?» – На вашу думку ці слова з виконаного цим дуетом на концерті 9 травня найкраще пасують для вітання ветеранам війни.

А чи не краще для зв’язку поколінь відмовитись від червоного прапору й використати ці кошти для підтримки навчальних закладів, які масово закриває ваша влада? Так у місті Красному Лучі Луганської області сьогодні батьки й учні школи № 15 намагаються врятувати свій навчальний заклад від закриття й звертаються за допомогою до всіх, в т.ч. і до народних депутатів, які голосували за вивішування червоних прапорів 9 травня. На закритті цієї школи місцевий бюджет економить 315 тис. грн. Якщо ж відмовитись від червонопрапорного нововведення, яке ви нам пропонуєте, коштів, що мають піти на виготовлення цих прапорів, з надлишком вистачить для збереження і школи № 15 в Красному Лучі, і школи № 3 у Лисичанську, і трьох шкіл у Макіївці (№№ 3, 27 і 100), і чотирьох шкіл у Донецьку (№№111,121,136 і 154), які призначені до закриття, і ще залишаться кошти на збереження інших шкіл, які ви ще надумаєте закрити.

Чи не краще підійти до цієї війни не з російської, а з української точки зору? Адже Україна, яка, на відміну від Росії, була повністю окупована гітлерівцями, має дещо іншу пам’ять про ту війну. Як і про червоний прапор. Бо з цим прапором українці пам’ятають не лише перемоги. Для мільйонів українців ІІ світова війна почалась не 22 червня 1941 року, а 1 вересня 1939-го, коли гітлерівська Німеччина і Радянський Союз, будучи іще союзниками, домовились про розподіл Польщі та провели після її окупації спільний парад у Бресті (а ще раніше Угорщина, яка була гітлерівським сателітом, напала на Карпатську Русь, утворену на території нинішньої Закарпатської області). І українці, які проживали тоді на території шести нинішніх областей, зі зброєю в руках воювали проти агресорів. Однак навіть ті, хто воював тоді на західному фронті проти Німеччини, не визнаються вами ветеранами війни. Як не визнаються і бійці УПА, які воювали в 1942-44-му роках проти гітлерівців (навіть ті, які потрапили до німців в полон і пробули там до кінця війни, не зробивши жодного пострілу в бік радянських військовослужбовців). Як не визнаються вами ветеранами і ті українці, які втекли з німецького полону й воювали проти гітлерівців в партизанських загонах Руху Опору багатьох країн Європи. Чим ці люди, які проливали свою кров у боях з нацизмом, є гіршими від тих «особістів», які жодного разу не побували на лінії фронту, але проголошували «ворогами народу» й прирікали на смерть й табори бійців Червоної армії за те, що в когось з них на окупованій гітлерівцями території залишилась родина? Або чим вони гірші за карателів із заградзагонів, які стріляли у спину відступаючим під переважаючими силами противника червоноармійцям? Ці нелюди, які забороняли відступати навіть там, де була тактична необхідність зберегти солдат, аби ті могли й надалі бити ворога, на сьогодні стовідсотково визнаються вами ветеранами війни, а ті, хто справді воював – далеко не всі. За вашим законом ветеранами війни вважаються учасники бойових дій до 1954 року. Але ж ви самі святкуєте закінчення війни 9 травня 1945 року. То визначтесь нарешті, коли ви брешете? Бо в 1945-54 рр. ніякої війни з Гітлером вже не було. Натомість була війна з українським народом, були мільйони репресованих, вивезених на Сибір, розстріляних за «антирадянську діяльність», а також загиблих в сталінських концтаборах з червоним прапором на вишках, куди їх відправили лише за те, що вони пораненими потрапили до німців у полон і пробули всю війну в гітлерівських концтаборах. А ще під червоним прапором з Криму здійснювалась поголовна депортація цілих народів (кримських татар, греків, болгар, вірменів), і це був той самий цинізм, який сьогодні чините ви. Бо сталінська влада так само, як ви, брехала своїм громадянам. Бо серед депортованих, яких проголосили «зрадниками й посібниками окупантів», були не лише маленькі діти чи немічні бабусі, які фізично зрадити не могли, але й фронтовики, які повернулися додому з орденами і медалями за бойові дії у складі Червоної армії, в т. ч. й Герої Радянського Союзу.

Ви чудово знаєте, яке неоднозначне ставлення викликає червоний прапор у багатьох українців, але замість того, щоб дати йому відійти в історію, ви знову намагаєтесь втягти український народ у війну, зробивши її громадянською – аби прості люди чубились між собою й відволіклись від претензій до влади, яка робить життя і на Заході, і на Сході України нестерпним.

Вам дуже хочеться залишитись при владі, але замість того, щоб забезпечити собі місця в ній тяжкою чесною працею для підвищення добробуту народу, ви намагаєтесь розділити людей, аби й надалі над ними владарювати, не звертаючи уваги на народні потреби. Саме тому на 9 травня ви обрали місцем свого провокативного сценарію Львів, де в більшості людей з червоним прапором пов’язані негативні спогади. Не зважаючи на ці спогади, у Львові ніхто і ніколи не заважав вшановувати з квітами пам’ять загиблих червоноармійців. Якби Львів був таким, яким зараз ви брехливо намагаєтесь показати його за допомогою своїх російських хазяїв, в ньому б давно не було жодного радянського пам’ятника. Проте будь-який гість міста Лева може засвідчити, що всі меморіали загиблим радянським солдатам знаходяться у зразковому порядку, їх ніхто ніколи не намагався зруйнувати, а, навпаки, вчасно ремонтували й реставрували. Лише тоді, коли комуністи намагалися вчинити червонопрапорний шабаш на кістках загиблих, виникали конфлікти. І цього разу ви вирішили підживити цей конфлікт за допомогою приїжджих з Одеси та Криму неосталіністів, які прибули в чуже місто не з лопатами для впорядкування могил, а з червоним прапором, який викликає у більшості львів’ян болючі спогади.

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте